У кінці грудня 1917 уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки (УНР). Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності (IV універсал 9 (22) січня 1918 р.). Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім збройно рушили і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».

Бій під Крутами – бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути на Чернігівщині, за 130 км на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова (згодом за свою жорстокість та свавілля страченого більшовиками) та загоном з київських курсантів і козаків “Вільного козацтва”, що загалом нараховував близько трьох сотень вояків. Протягом п’яти годин нерівної боротьби, за сучасними підрахунками, українське військо під Крутами втратило декілька сотень осіб, з-поміж котрих 37-39 вбитих у бою і розстріляних студентів та гімназистів.